Між психіатричною лікарнею і нікуди: вечір, сповнений абсурду та емоцій.

"Не знаю, як ви, а я думаю, що така закуска - це дуже романтично" Цим реченням Лука та її супутниці Карла і Лінн забирають нас у світ, що лежить десь між "машинним відділенням психіки" і невизначеною свободою.

Чекаючи на автобус - і на життя Після звільнення з психіатричної лікарні три жінки опиняються в закусочній посеред нікуди. Розмірковуючи про останні кілька тижнів, вони знайомляться з продавчинею, яка не схожа на звичайну. Поміж ввічливим обслуговуванням і голосним втручанням вона раптом заявляє, що олень, який перебігає дорогу, - нацист.

Минає час, і ніхто не знає, коли приїде наступний автобус - розклад руху з 1990-х років є радше розпливчастим припущенням, - а в закусочній з'являються таємничі листи. Розгортається сценарій, сповнений гумору та абсурду:

• Гумор і абсурд: коли світ з'їжджає з рейок, часто єдине, що допомагає - це сміх.
• Чесні емоції: за біговими доріжками ховаються рани, мрії та пошуки надії.
• Сила мови: Свеалена Кучке (лауреатка Геббелівської премії 2022 року) доводить свій хист до нещадних і вражаючих текстів.

Велика зала Будинку Зіттау

Театральне кільце 12
02763 Zittau